Стрілянина в Мукачево: Чого не розуміють в Правому секторі?
Події на Закарпатті довели вже давно сформовану у суспільстві думку, що добровольчі батальйони мають бути повністю легалізовані, а їхня діяльність чітко регулюватись законом. Бо рано чи пізно добровольчі батальйони можуть вийти з-під контролю із зрозумілих причин. І справа навіть не в тому, що все має перебувати під ковпаком держави.
Легалізція добровольчого руху – це не підпорядкування його державі, а підпорядкування його закону. Якщо ж рух ставить свої політичні чи ідеологічні поняття вище закону, то він апріорі відкидає своє право на легалізацію.
Ми пам’ятаємо, що не так давно, схожі неприємності виникали з різними добровольчими батальйонами, зокрема Айдар, Торнадо та Донбас. Неконтрольований потік зброї, відсутність реальних реформ та загострення взаємовідношень влади із добровольчими батальйонами лише пришвидшували ці процеси.
Не відомо, чи було то звичайна бандитська «стрілка» в стилі 90-х, чи все ж таки хлопці з Правого сектору дійсно боролися з контрабандою. Але так чи інакше ясно, що вони припустилися неприпустимих помилок. По-перше не було проведено роботу з місцевим населенням та засобами масової інформації з приводу контрабанди, по-друге не було жодних офіційних заяв щодо порушення законів місцевими чиновниками та народними депутатами, і по-третє – не було жодних фактів і доказів, які доводять правопорушень.
Але в основі цих помилок лежить нерозуміння пассіонарними представниками добровольчого руху ступеня та природи їх підтримки зі сторони українського народу. Рейтинги «Правого сектору» формуються небажанням громадян приймати огидні дикі реалії пострадянського устрою країни та суспільства. Поки секторяни – уособлення боротьби з бридким «постсовком» вони мають всесторонню підтримку. Варто їм зробити крок в сторону ультиматумів, авторитарних замашок, фундаменталізму або «рішалова» в стилі 90-х в очах суспільства вони перетворюються з героїв на звичайних учасників того фарсу, який всі ці роки помилково називався політикою. І скільки би речники та прихильники не писали про касту кшатріїв, факт лишається фактом – середньовіччя скінчилось декілька століть тому.
Також варто зазначити швидку реакцію Адміністрації Президента та прихильних до неї людей на події в Закарпатті. Можна припустити, що у АП заздалегідь знали, що саме буде в Мукачеві. Цілком вірогідно, що в апараті хотіли одним пострілом вбити двох зайців, випустити псів на місцевих одіозних князьків Закарпаття, та мати привід щоб знищити того ж пса. Мавр зробив справу – мавр може йти. Problem solved in Underwood style.
Ще факт достойний уваги – питання посади міністра МВС, яке вже певний час хитається під Арсеном Аваковим. Враховуючи потуги АП по просуванню Еки Згуладзе вверх по кар’єрним сходам у відомстві, навряд чи б хтось зі знайомих з реаліями української політики здивувався, якби в наслідок цих подій чільному міністру довелось би поступитись своїм кріслом.
Так чи інакше, але гаряча кров та романтизм у серцях хлопців з ПС затемнює розум та змушує робити неправильні дії, котрі ще більше зменшують довіру у суспільстві. Все це в сумі може дати поганий результат для Правого Сектору. Річ йде навіть не про рейтинги, а про саме існування Сектору, та майбутнього правого руху в Україні. Тому ПС мусить зробити з цього жахливого інциденту правильні висновки. Інакше їх зробить історія.