Що таке критичне мислення
Критично мислячий здатний сумніватися — навіть у самому собі.
Критичне мислення - це вміння систематично сумніватися, перевіряти почуте або прочитане і відсівати неправдиву інформацію, нічого не приймаючи на віру за замовчуванням. Не забудемо і про вміння виділяти головне, узагальнювати та порівнювати між собою явища чи події. Крім того, вміння критично мислити включає право на помилку, адже наша точка зору також може виявитися далекою від реальності, а отже, і в ній теж необхідно засумніватися. Якщо ви маєте всі ці здібності, то ви вмієте критично мислити.
Звідки воно взялося
Коріння поняття критичного мислення сягає ще часів давньогрецьких філософів. Їхні припущення, висновки та методи поступово складалися в єдине уявлення про предмет.
У XVII столітті французький філософ Рене Декарт у «Міркуванні про метод» описав метод радикального сумніву, основа якого – «скептицизм», «сумнів у всьому». Декарту належить і відома теза: «Я думаю, отже існую». На його думку, це саме те положення, яке не потребує доказів, і найперша істина, від якої можна відштовхуватись на шляху пошуку нових істин.
Одним із родоначальників принципу «критичного мислення» прийнято вважати американського філософа та педагога початку XX століття Джона Дьюї. У своїх дослідженнях Дьюї описав методи та інструменти, які дозволяли людині вирішувати різнопланові завдання. Він використовував поняття дослідження (англ. inquiry), щоб описати набір цілеспрямованих дій щодо перекладу незрозумілої проблемної ситуації в добре структуровану і, отже, розв'язувану. Тут потрібно зробити кілька послідовних кроків: сформулювати проблему (тобто суть ускладнення), висунути гіпотези, перевірити їх своєю дією.
Відомим прихильником «інструментальної» позиції був психолог Лев Семенович Виготський. Він наполягав на важливій ролі культурних засобів та знарядь для нашого мислення та поведінки. Ми рубаємо дрова сокирою, копаємо землю лопатою, рятуємось теплим одягом від холоду. Так само знакові засоби (скажімо, слова і висловлювання рідної мови) дозволяють нам керувати власною увагою, пам'яттю, мисленням і так далі. Вони спрямовані не зовні людини, а прямо на її власну психіку.
Недосконалості та перепони
У вивченні критичного мислення досі залишаються невирішені моменти. Наприклад, як вмикати його за необхідності? Психологічні механізми якого роду гарантують впевнену роботу критичного мислення?
Досліджень на цю тему мало, але Лев Виготський наголошував, що психіка за визначенням упереджена і за способом життя суб'єкта, вона покликана фільтрувати і змінювати дійсність так, щоб суб'єкт міг ефективніше діяти у світі.
Найкраще розмаїтість подібних пасток описали Даніел Канеман, який отримав за свої дослідження Нобелівську премію в 2002 році, і його колега Амос Тверскі, який не дожив до цієї премії. У теорії обмеженої раціональності Канемана виділялися так звані евристики мислення — когнітивні спотворення, які мають дозволяти нам ефективно адаптуватися, але насправді можуть призвести до невірних висновків.
Наприклад, коли за точку відліку ми беремо мінімальний контекст або «рамку», а не широкий контекст, у якому приймається наше рішення. Або коли ми орієнтуємося тільки на інформацію, доступну нам зараз, і не намагаємося отримати більш детальну інформацію. Ще один приклад — коли ми вибираємо лише ту інформацію, яка підтверджує нашу точку зору, та ігноруємо ту, яка ставить її під сумнів. Хороша новина в тому, що якщо ми розуміємо, у чому причина помилки, ми можемо навчитися її долати, тобто іноді важливо просто знати про її наявність.