Антон Дробович: Критику В'ятровича неможливо сприймати серйозно

Голова Українського Інституту Національної Пам'яті Антон Дробович публічно відповів на критику щодо діяльності УІНП з боку свого попередника, чинного народного депутата України (фракція "Європейська солідарність") Володимира В'ятровича. Свою відповідь Дробович опублікував у Facebook:

"Це буде дещо емоційний та субʼєктивний допис. Власне, як і сама памʼять.

Все сказане далі не є офіційною заявою від імені Український інститут національної пам'яті чи будь-якої урядової інституції, але оприявнює думки значної частини людей як в УІНП, так і в експертному середовищі.

Днями мій попередник на посаді Володимир В'ятрович вчергове поділився своїми роздумами про те, як «знову неправильно» працює Інститут. Цього разу неспокій політика викликала так звана «Арка дружби народів» та ЛГБТ тематика. Цікаво, що коли у 2017 році з дозволу тодішньої влади арку вже почали оздоблювати кольорами веселки, жодних критичних заяв Володимира того часу на цю тему у відкритому доступі знайти не вдається. Може, комусь іншому пощастить більше відшукати такий коментар?

Насправді це вже не вперше опозиційний нині депутат Вʼятрович відволікається від законотворчості, щоб критикувати наш скромний Інститут і його діяльність. Публічно і кулуарно він критикував позицію та комунікації УІНП і щодо Щорса, і щодо Батьківщини-матері, і щодо Булгакова, і, здається, навіть щодо Ватутіна. То ми не так глибоко і швидко декомунізуємо. То не так законодавство розуміємо. То не такі питання в опитуваннях ставимо. То недостатньо сильно впливаємо на місцеву владу. То надто екстравагантні чи несерйозні рішення пропонуємо.

Але найцікавіший парадокс у тому, що реальні зрушення в ситуації з цими обʼєктами сталися не за пʼятирічного головування Володимира Вʼятровича в УІНП (2014–2019). Чомусь тоді ці його знання «як правильно» не вдалося застосувати до згаданих столичних монументів.

Хоча політична конʼюнктура була начебто сприятливою. Президентом був відомий патріот Петро Порошенко, уряд очолювали без перебільшення ефективні та прогресивні премʼєри Арсеній Яценюк та Володимир Гройсман, яких не запідозриш у симпатіях до комуністів, а міністрами культури в різні роки були «голос Майдану» Євген Нищук та колишній «молодий рухівець» Вʼячеслав Кириленко. Ледь не забув – у парламенті лідувала демократична більшість із ядром із Народного фронту та БПП. Тож посилатися на нелюдські та неможливі умови чи «злочинну владу» не вийде.

Насправді я визнаю і вітаю чимало заслуг та результатів Володимира Вʼятровича у сфері відновлення та збереження національної памʼяті. Але разом із тим просто неможливо серйозно сприймати його сучасну критику щодо київських обʼєктів з огляду на те, що остаточних результатів щодо найбільш знакових з них вдалося досягнути саме в 2019-2024 роках.

Наголошу, що українському суспільству за останні роки вдалося нарешті прибрати чи змінити більшість скандальних радянських/імперських памʼятників та символів в різних містах, хоча роботи ще дуже багато і краю не видно. Найпотужнішим тригером тут стало повномасштабне російське вторгнення, але всі ці рішення опрацьовувалися, юридично готувалися, дебатувалися і були на слуху роками. Наприклад, результат щодо всіх київських обʼєктів забезпечила непроста, але інтенсивна співпраця КМДА, Київради, МКІП, експертного середовища та УІНП. Часами з допомогою парламенту та ОПУ, а часами й без неї.

Може, наші повідомлення не завжди були досконалі. Може, наші методи привернення уваги до складної проблематики декомунізації/деколонізації бували екстравагантні. Може, окремі рішення і проєкти ми втілювали не так швидко, як хотілося.

Але ми разом із багатьма колегами з місцевої та центральної влади маємо очевидний і переконливий результат. І це ще далеко не кінець історії. За що ще раз кажу «Спасибі!» нашим партнерам та особливо співробітникам Інституту.

Окремо публічно звернуся саме до останніх - шановні колеги, прошу до несправедливої критики наших спільних зусиль, вашої роботи чи спроб її знецінення ставитися філософськи. Бо часом така критика для певного кола людей є лише частиною політичного процесу, а не справжнім експертним судженням".

Також хотілося б нагадати, що УІНП і загалом національна памʼять – не чиясь персональна вотчина чи монополія, а велика і широка нива, на якій багато дієвців та експертів, де звучать різні голоси. Голос Володимира Вʼятровича – один із таких голосів. Не менше, але і не більше. Тож спасибі за поради, але, може, краще нарешті переконаєте колег парламентарів збільшити видатки на заходи у нашій сфері, зокрема на меморіалізацію війни? А то радити у соцмережах виконавчій владі багато хто охочий, але якщо законодавці не дають на це ресурси, то і з більшості порад толку не буде".