Deutsche Bank: війна з Іраном може стати кінцем епохи нафтодолара
Конфлікт з Іраном може увійти в історію як поворотний момент для нафтодолара — такий висновок міститься в доповіді Deutsche Bank Research Institute від 24 березня 2026 року, підготовленій аналітиком банку Маллікою Сачдєвою.
Нафтодолар: історія угоди
До 1971 року долар був забезпечений золотом — у рамках Бреттон-Вудської системи центральні банки могли обміняти $35 на унцію золота у ФРС. Після відмови США від золотого стандарту, долар перейшов у режим фіатної валюти, що спирається на кредитоспроможність американського уряду.
Ключовим якорем системи став нафтодолар. 1974 року Саудівська Аравія домовилася з Вашингтоном: нафта котирується в доларах, надлишки вкладаються в американські держоблігації — в обмін на військові гарантії безпеки. Уся Рада співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) наслідувала цю модель.
Оскільки нафта є базовим ресурсом світової промисловості та транспорту, у глобальних виробничих ланцюжків виник природний стимул перейти на долар, а світові заощадження почали накопичуватися в американській валюті.
Тріщини, що з'явилися до війни
Система давала збої ще до початку конфлікту між США, Ізраїлем та Іраном. Deutsche Bank виділяє чотири ключові зрушення:
Що додав поточний конфлікт
Війна оголила нові вразливості нафтодолара одразу за декількома напрямками.
По-перше, американська «парасолька безпеки» — центральний елемент домовленості 1974 року — зазнала відкритого випробування: військові бази США та нафтова інфраструктура в Перській затоці опинилися під ударом у війні, що почалася з американської військової операції в регіоні.
По-друге, прохід нафтових танкерів через Ормузьку протоку забезпечувався не американською військово-морською охороною, а двосторонньою дипломатією. Частина судів, які прямували до Китаю, Індії та Японії, отримали право проходу саме завдяки прямим переговорам.
По-третє, і це, мабуть, найважливіше, надходять повідомлення про те, що Іран веде переговори з вісьмома державами про надання проходу через Ормузьку протоку в обмін на оплату нафти в юанях. Якщо ця схема закріпиться, конфлікт може стати каталізатором ослаблення домінування нафтодолара та початком епохи нафто-юаню.
Пом'якшувальні фактори
Автори доповіді визнають, що долар має і захисні механізми. США, втративши статус найбільшого покупця близькосхідної нафти, можуть посісти місце головного світового постачальника. Якщо Вашингтон встановить контроль над нафтовими ресурсами Західної півкулі — безпосередньо чи через союзників — американські резерви перевищать запаси ОПЕК, що дозволить диктувати умови світової торгівлі вуглеводнями.
В оптимістичному сценарії долар зберігає домінування у нафтових розрахунках за умови, що США контролюють більшу частину світової пропозиції. У песимістичному відбувається фрагментація: близькосхідна нафта, що йде через Ормуз до Азії, котирується в юанях, тоді як нафта із Західної півкулі, як і раніше, в доларах.
Країни Ради співробітництва арабських держав, як і раніше, глибоко інтегровані в доларову систему: вони прив'язали свої валюти до долара і мають величезні резерви в американській валюті. Будь-які ознаки відходу від доларових надходжень можуть спровокувати атаки на ці прив'язки. Проте сама війна може змусити держави Затоки використовувати доларові накопичення всередині країни: збитки нафтової та громадянської інфраструктури вимагатимуть внутрішніх вкладень.
За оцінкою Global SWF, регіон Близького Сходу і Північної Африки (MENA) має приблизно $2 трлн у резервах центральних банків і близько $6 трлн у суверенних фондах — але якщо ці кошти почнуть перенаправлятися на внутрішні потреби, бар'єр для валютних змін знизиться.
Відхід від нафти — ризик не менший
Найбільшу довгострокову загрозу для нафтодолара Deutsche Bank бачить не в зміні валюти розрахунків, а у можливій глобальній відмові від викопних видів палива, що торгуються. Паралелі з 1970-ми очевидні: нинішній конфлікт уже другий великий енергетичний шок десятиліття після початку українського конфлікту 2022 року. Нафтове ембарго 1973 року підштовхнуло західні економіки до диверсифікації джерел енергії, створення стратегічних нафтових резервів та перших інвестицій у відновлювану та атомну енергетику.
У залежних від імпорту енергоносіїв регіонів — Європи, Азії та Глобального півдня — сьогодні три шляхи: нарощування видобутку власних копалин палива, прискорений перехід на відновлювану енергетику та ставка на атомну енергію. Останній варіант, на думку авторів, єдиний забезпечує справжню енергетичну незалежність, нехай і вимагає багаторічних вкладень. Китай, що виробляє 80% світових сонячних панелей, 70% вітряних турбін та 70% літієвих акумуляторів, уже зайняв стратегічну позицію на цьому ринку.
США, які стали енергетично незалежними, від такого зсуву постраждають менше за інших і, ймовірно, збережуть орієнтацію на викопне паливо. Але якщо решта світу скоротить залежність від глобальної торгівлі вуглеводнями, це відкриє простір для ціноутворення товарів та послуг в інших валютах.
Підсумок: довгострокові втрати для долара
У короткостроковій перспективі енергетична незалежність США забезпечує долару певну премію безпечного притулку. Однак зростання військових витрат, а також продаж американських держоблігацій азіатськими та близькосхідними гравцями для захисту власних валют нівелюють цю перевагу — долар практично не зміцнився навіть у гострій фазі кризи.
Найбільш значущими виявляться довгострокові наслідки. Світ, який прагне самодостатності у питаннях оборони та енергетики, триматиме менше доларових резервів. Стратегічна роль Близького Сходу для статусу долара як світової резервної валюти не піддається переоцінці — і це робить нинішній конфлікт особливо серйозним випробуванням для всієї нафтодоларової системи.
The post Deutsche Bank: війна з Іраном може стати кінцем епохи нафтодолара appeared first on РИА СВ.