123ru.net
Bykvu.com
Сентябрь
2020

Онколог Ярослав Куляба: Бездумне насичення медичних закладів ліками не призводить до одужання пацієнта

0

Як далеко Україні до світових стандартів лікування раку, чому багато онкопацієнтів помирають рано та навіщо розвивати сферу клінічних досліджень – в інтерв’ю лікаря-онколога з 25-річним досвідом.

The post Онколог Ярослав Куляба: Бездумне насичення медичних закладів ліками не призводить до одужання пацієнта first appeared on Новини України - #Букви.

Ярослав Куляба – онколог, онкогематолог, хіміотерапевт. Народився 1970 року в Макіївці Донецької області, навчався у Тверському медичному інституті та Донецькому державному медичному університеті. Із 1994 року працював лікарем-онкологом в онкодиспансері Макіївки, який спеціалізувався на лікуванні лімфоми Ходжкіна та неходжкінських лімфом. У 2011 році почав працювати у клінічних дослідженнях та публікуватися в іноземних онкологічних виданнях. Після початку російської агресії у 2014 році виїхав із Донецької області, працював асистентом кафедри онкології факультету післядипломної освіти Ужгородського національного університету. У 2017 році очолив онкологічне відділення медичного центру “Добрий прогноз” у Києві, із 2020 року працює в медичному центрі “Клініка Мануфактура” та Спеціалізованому мамологічному центрі.

“Букви” поспілкувалися з Ярославом Кулябою про українські медичні реалії, проблеми з діагностикою та лікуванням раку, прогрес в онкосфері та ставлення системи охорони здоров’я до пацієнтів.

Як би ви описали ситуацію з лікуванням онкологічних хвороб в Україні: які шанси вилікуватися у середньостатистичного пацієнта, що він має для цього зробити? Чи обов’язково їхати для цього за кордон?

Ситуація глобально доволі катастрофічна. Але перш ніж говорити про шанси гіпотетичного пацієнта, який захворів на рак, треба розуміти, що таке система лікування, як вона має вибудовуватися, як це відбувається у нашій країні.

Ми багато говоримо про медичні стандарти, які є основою будь-якої системи охорони здоров’я, будь-якої галузі. Треба розуміти, навіщо вони потрібні, що з ними робити і чи є вони в країні. Стандарти – це мінімум, який має виконати лікар, аби у випадку виникнення юридичних нюансів він міг сказати, що діяв відповідно до стандартів країни. Американські стандарти NCCN (The National Comprehensive Cancer Network) – найбільш просунуті у світі. Очевидно, що все, що там написано, у нашій країні виконати неможливо, тому що бракує грошей – Україна не забезпечена тими чи іншими технологічними методами обстеження та лікування. Що мають наші лікарні, аби виконати стандарт обстеження пацієнта, який захотів дізнатися, чи є в нього пухлина? У Києві ситуація трохи краща, але на нижчих рівнях арсенал лікарів часто обмежений ультразвуковим дослідженням, рентгенографією грудної клітини, звичайним аналізом крові і, можливо, ендоскопією. Так, у багатьох центрах з’явилися комп’ютерні томографи (КТ). Але томографи не ставлять діагноз, для цього потрібні компетентні лікарі. Ми стикаємося з відсутністю можливості побудувати систему для правильної діагностики пухлинних захворювань. Це пов’язано не з рівнем лікарів, а з відсутністю системи як такої, відсутністю належного рівня стандартів. Ми живемо у країні, де лікарні не можуть бути стандартизовані, бо не мають відповідного обладнання. Щоб мати можливість вимагати від системи діагностику належного рівня, треба її наповнити методами обстеження та спеціалістами, які можуть ці методи застосувати.

Друге питання – якість лікування. Основна проблема охорони здоров’я, зокрема й онкології – відсутність медичного контролю за діями кожного лікаря. В закордонних клініках є двоє незалежних директорів: медичний, який визначає правильність дій лікаря відповідно до стандартів надання допомоги, і фінансовий, який стежить, щоб лікар не перевитратив гроші, виділені на пацієнта. У результаті лікар повинен виконати стандарт і не перевитратити гроші. Так має бути і в нашій країні. Якщо ми запитаємо, який відсоток пацієнтів в Україні одужає, то відповіді ніхто не знає. Бо не знає, куди й до кого пацієнт пішов, як його там обстежили, який діагноз поставили, на яке лікування йому вистачило грошей і чим це все завершилося.

Опишіть проблеми системи охорони здоров’я в контексті лікування раку: кваліфікація лікарів, фінансування, відсутність новітніх препаратів, можливо, недовіра пацієнтів?

Все це дуже складно й співзалежно. Щоб лікар став кваліфікованим, він має бути досвідченим. Щоб стати досвідченим, він має набути досвіду під керівництвом ще більш досвідчених лікарів упродовж щонайменше п’яти років. Його водять за ручку, доручають найпростіші завдання, і поступово він стає більш кваліфікованим. Запитання: за які гроші він живе ці п’ять років? Державна система охорони здоров’я не дозволяє вижити на ту зарплату, яку платять молодим лікарям. Відповідно, вони повинні шукати підробіток, законний чи незаконний, або йти в приватну медицину. Це знижує рівень приватної медицини, бо туди йдуть люди, які мало що знають і вміють. Є окремі категорії лікарів, які можуть собі дозволити нормальну освіту, бо мають на це гроші або тому, що вони “ботани” і дуже добре навчаються. Але таких одиниці. За останні шість років я викладав онкологію на кафедрі післядипломної освіти в Ужгороді, після переїзду в Київ під моїм керівництвом періодично працюють лікарі-онкологи, які мають менше п’яти років досвіду. Їхній рівень, м’яко кажучи, недостатній, щоб дозволяти їм працювати самостійно.

Який вихід: системної відповіді на це запитання немає. Теоретично я про це іноді думаю. По-перше, треба впроваджувати у структурі посади людей, які контролюють лікарів у режимі реального часу. Для цього лікарів треба трохи розвантажити, комп’ютеризувати паперову роботу. У кожній установі мають діяти стандарти, які відповідають державним та міжнародним стандартам. Роботодавець – і державний, і приватний, має бути зобов’язаний сприяти освіті лікарів, які на нього працюють. Має виділятися оплачуваний час на вивчення медичної літератури, відвідування лекцій, міжнародних конференцій, написання статей, наукову роботу. Тому що лікарі в одних державних закладах цілими днями нічого не роблять, а в інших не мають секунди, щоб присісти. Коли роботи дуже багато, то ні про яку якість не йдеться. Я не можу за день пролікувати 50 пацієнтів. У правильно збудованій системі я можу прийняти близько 10 пацієнтів, якщо за мене все пишуть, а я лише контролюю. Система надання допомоги має перебудовуватися глобально. Для глобальної перебудови ми не маємо ні часу, ні грошей. У результаті все розсипається і нічого нового не з’являється.

Щодо розподілення медикаментів. Нещодавно в мене були пацієнти з колоректальним раком, які доволі давно лікуються. Вони отримали понад 30 курсів хіміотерапії, періодично їх дуже якісно оперували в державних медичних закладах. Але за цей період їм жодного разу не розповіли про можливість застосування більш дорогих таргетних препаратів. Тому що їх немає в лікарні, а лікар вирішив навіть не казати пацієнту про них, бо людина не зможе їх купити. У результаті пацієнт приходить до мене й питає, чи можна було щось змінити. Я кажу, що з певного моменту можна було приймати таргетний препарат. Пацієнт не розуміє, чому не дізнався про це раніше.

Бездумне насичення медичних закладів ліками не призводить до одужання пацієнта. Скажімо, на окрему лікарню виділили багато звичайних хіміопрепаратів і трохи таргетних. Таргетами, як правило, лікують пацієнтів із невиліковними хворобами, які потребують тривалого прийому препарату. Лікарня отримала 100 доз, всі про це дізналися, прийшли і отримали по одній дозі. І не вилікувався ніхто. Якщо лікарня виділить 20 доз на когось одного, всі інші скажуть: «А що, моє життя менш цінне?». Проте наситити лікарні препаратами так, щоб вистачило всім, неможливо, це вкрай дорого.

Список ліків, які закуповуються за державний кошт і надаються пацієнтам в онкоцентрах, досить вузький і майже повністю складається з хіміопрепаратів. В ньому відсутні новітні препарати імунотерапії та міститься тільки декілька найменувань таргетних препаратів. Безумовно, пацієнти, які лікуються хіміопрепаратами тривалий час, відчули на собі позитивні зрушення – забезпечення ліками з цього списку значно покращилось і на 100% покривається державою. Зокрема, держава забезпечила пацієнток із HER2-позитивним раком молочної залози препаратом трастузумаб. Ці позитивні зрушення з доступу пацієнтів до ліків відбулись завдяки зусиллям пацієнтських організацій, таких як ГО «Афіна. Жінки проти раку». Але потрібно надалі розширювати цей список новітніми таргетними та імунопрепаратами. 

В принципі для підняття рівня допомоги достатньо впровадити посади медичного і фінансового директора в кожній установі, які реально щодня будуть моніторити дії кожного лікаря. Будуть його постійно запитувати, навіщо він вчинив так чи інакше, або не вчинив, вимагати пояснень і доказів. Тоді, можливо, буде сенс.

За інформацією канцер-реєстру, лише 68% онкопацієнтів в Україні отримують протипухлинне лікування. Що з рештою: запізно виявили, не мають грошей чи в чому причина?

У нас є онкодиспансери, які займаються вирішенням виключно онкологічних проблем. Туди приходить пацієнт, який має певну патологію. Вона не складна, але перешкоджає лікуванню пухлини. Наприклад, цукровий діабет чи неконтрольований артеріальний тиск. Що з ним роблять: відправляють за місцем проживання вирішувати проблему з хронічною хворобою. Він приходить до сімейного лікаря. Той бачить онкологію четвертої стадії і каже (або думає): «Яке лікування, ти скоро помреш». Лікар не старається докласти максимум зусиль, аби компенсувати пацієнта і віддати онкологам. Пацієнт помирає, не отримавши онкологічної допомоги.

За кордоном не існує жодного онкоцентру, який би не міг вирішити ці проблеми. Впровадження цілих відділень для підготовки пацієнта до онкологічної допомоги може значно знизити відсоток людей, які не отримали протипухлинне лікування.

Канцер-реєстр також повідомляє, що у 2018 році половину випадків раку виявили у 1-2 стадії. Це багато чи мало? Чи можливо так, що більш пізні стадії записують як більш ранні? І що насправді в Україні з раннім виявленням?

За що борються державні лікарні, звітуючи нагору: за правильні статистичні показники. Лікарня не отримає грошей, якщо не подасть інформацію про те, що вона завалена пацієнтами. В результаті кожна лікарня зацікавлена в певних показниках. Одна моя дитина народилася в Німеччині. В момент пологів у відділенні, яке розраховане на 25 ліжок, лежало дві жінки. Лікарі та медсестри зовсім через це не переймалися, бо є періоди, коли вони завантажені повністю. Вимоги зарубіжної медицини до лікарень – здатність надати допомогу в період максимального навантаження. У нашій ситуації не дай бог лікарі байдикуватимуть, коли пацієнтів мало. Такі періоди є: літо, Новий рік, свята, копання картоплі. А треба, щоб всі ліжка були заповнені.

В Україні суспільство певним чином налаштоване проти системи онкодопомоги. Ми сваримо лікарів за некомпетентність, МОЗ за нестачу грошей. Я давно дійшов висновку: якщо фахівця помістити в певні умови, він робитиме те, чого від нього вимагають. Якщо умови такі, що лікар не може не виконати все правильно, він працюватиме правильно. Якщо є можливість ухилятися від роботи, то будь-яка людина нею скористається. Тому що люди – ліниві істоти. Наша система життя побудована на втечі від наглядових органів, медичних, податкових, фінансових. Ми живемо в суспільстві, яке не зацікавлене у високій ефективності. Якби лікар був зацікавлений у правильній роботі, отримував за неї значно більше грошей, то всі би кинулися перекопувати стандарти і правильно лікувати пацієнтів.

Раннє виявлення в Україні припинилося, коли профілактичні огляди перестали бути обов’язковими і стали особистою справою кожного. Якщо людина прийшла у правильне місце вчасно, то в неї виявлять хворобу, ні – то й ні. У нас немає системи. У Японії існують оплачувані дні, коли роботодавець змушує працівника пройти якісний медогляд, немає можливості цю довідку купити. Відповідно, в Японії найбільша тривалість життя, і це пов’язано не з національними особливостями, а з примусом щороку проходити якісний медогляд. Безумовно, профогляди і раннє виявлення – частина роботи лікарів первинної ланки і, можливо, щось зміниться у найближчому майбутньому.

В Україні третина онкопацієнтів помирає впродовж першого року після встановлення діагнозу. В чому причина та як це змінити?

Найбільш запущені випадки пов’язані з пізнім виявленням хвороби. Що означає хвороба у нашому суспільстві: гроші, які раніше витрачалися на сім’ю, починають витрачатися на лікування. Будь-яка людина не хоче бути тягарем для сім’ї. Якби гроші не треба було витрачати, то бажання людей жити перевищило б їхню турботу про можливі наслідки звернення до лікаря.

Гинуть, як правило, пацієнти із запущеними стадіями та супутніми хворобами, які не лікують у спеціалізованих установах. А загальна мережа не може з ними впоратися через відсутність можливостей і бажання.

Чим відрізняється лікування онкологічних хвороб сьогодні від лікування 10 років тому і більше з точки зору ефективності та побічних ефектів?

Різниця фантастична. Все рушило вперед. До ери таргету і точних діагностик я працював у Макіївці. У той час тривалість життя пацієнта з неоперабельним раком легень рідко перевищувала рік. Сьогодні практично кожного пацієнта можна протримати не менш як два роки. А якщо застосовувати комбінацію з таргетною, імунотерапією, то й п’ять, і десять років. До мене приходять пацієнти, які давно сидять на «чарівних» таблетках, і зовні їх не відрізнити від здорових людей, вони не лисі, не страждають, продовжують працювати. Імунотерапія – це фантастика, про яку ми ще не все знаємо. Є пацієнти, які в рамках клінічних досліджень отримують імунотерапію впродовж кількох років за рахунок виробника медикаментів і живуть без жодних проявів хвороби. Так, у них є пухлина, якщо припинити лікування, через певний час вона активізується. Але поки лікування триває, хвороба під контролем.

Де перебуває Україна на світовій карті клінічних досліджень?

Попередній президент США Барак Обама пропонував заборонити виробникам медикаментів, які зареєстровані у США, набирати у клінічні дослідження пацієнтів за межами країни. Тому що дослідження відбувається за рахунок компанії-виробника і це величезна економія медичного бюджету країни. Кожна країна повинна докладати зусиль, щоб на її територію заходило багато клінічних досліджень. Вони відбуваються під жорстким контролем різних структур. Центр, який проводить дослідження, змушений робити все правильно і лікувати пацієнта за стандартами. Це контролюють організатори дослідження, його замовники, Міністерство охорони здоров’я. Мене змушують робити все правильно і я звикаю працювати саме так. У лікарів, які проводять клінічні дослідження, пацієнти поза дослідженнями також живуть довше. Тому що ми звикаємо робити все як слід.

В Україну клінічні дослідження заходять тоді, коли виробникові треба якомога швидше набрати потрібну кількість пацієнтів із конкретними діагнозами. Коли у світі набір затягується, згадують про Росію, Україну, Індію, Китай. Так трапляється, тому що в нашій країні неможливо отримати лікування із доведеною ефективністю за рахунок держави чи страхових компаній. Пацієнт або не отримує нічого, або потрапляє в дослідження і отримує все. Те, що посередині, в нас відсутнє.

За кордоном стандартом є те, чого пацієнт не може отримати в Україні через фінансові причини. Пацієнти Франції, Великої Британії, США вибирають між хорошим стандартним лікуванням та інноваційним, яке вимагає певних доказів. Вони можуть віддати перевагу синиці в руках і точно отримають доведене лікування. У нашій країні пацієнт вибирає між поганим лікуванням за власний кошт та участю в клінічному дослідженні, де все безоплатно і якісно.

У дослідженні пацієнт точно отримає стандартну схему лікування. Плюс інноваційний препарат, якщо він потрапляє у відповідну групу. Плацебо-контролю в онкології фактично не існує. Але навіть стандарт для пацієнта в нашій країні – недосяжні гроші.

Проведення клінічних досліджень не має мінусів для жодної зі сторін: лікарі навчаються, пацієнти отримують лікування, держава заощаджує гроші. Дослідження мають проходити в центрах, які мають необхідне обладнання та кваліфіковану команду. Вони вимагають набагато більше звітності, це шалені часові затрати. Тому деякі державні установи відмовляються від досліджень через неможливість чи небажання брати на себе додаткові обов’язки.

Сфера клінічних досліджень тривалий час була овіяна міфами. Навіть Юлія Тимошенко свого часу перед виборами обіцяла заборонити клінічні дослідження в Україні через «експерименти над людьми». Тому що електорат цього хотів. Маса хоче того, що вона розуміє. Зараз ситуація значно змінилася завдяки появі пацієнтських організацій, великої кількості пацієнтів, які пройшли через дослідження, відчули їх на собі. У мене є пацієнти, які переходять із дослідження в дослідження і продовжують жити. Лікування віддаляє їх від смерті, виграє їм ще трохи часу.

Чи поширена в Україні практика помилкових діагнозів і як це впливає на лікування?

Хто не працює, той не помиляється. У стандарти системи охорони здоров’я будь-якої країни закладений певний відсоток помилок через багато причин. Якщо говорити про нашу країну, то в нас є лише три апарати позитрон-емісійної томографії (ПЕТ). Черга на умовно безоплатне ПЕТ-КТ в міському онкоцентрі Києва на Верховинній затягується на місяці. За ці місяці пацієнт може померти. І це найдешевше ПЕТ-КТ, воно коштує до 8-12 тис. грн. У Феофанії 12-16 тис. грн, Лісод намагається тримати ціну близькою до Феофанії, щоб мати достатню кількість пацієнтів. Діагностика одного пацієнта займає півтори-дві години, і вони працюють не цілодобово, бо бракує спеціалістів і потрібен час на обслуговування апарату. Давайте підрахуємо, скільки людей можуть це собі дозволити, навіть якщо матимуть гроші. Три апарати не можуть покрити потреби Києва, не кажучи про всю країну.

Деякі хвороби, наприклад, лімфома, меланома, рак кишківника, потребують обов’язкового обстеження на ПЕТ. Лабораторія CSD – єдина в Україні, яка може правильно провести молекулярно-генетичну діагностику, там працюють 15-20 лікарів. Кожен лікар повинен щонайменше місяць провести за кордоном, аби вміти працювати за стандартами. Всі інші з певних причин не хочуть чи не можуть цього робити. У результаті смертність фантастична.

Як треба і як не треба лікарям говорити з пацієнтом, який дізнався, що в нього рак, і як пацієнту не боятися?

За кордоном у цьому процесі беруть участь лікар, сім’я і психолог. Лікар вміє донести до пацієнта діагноз, не налякавши його. Наших лікарів цього не вчать і майже немає психологів, які працюють із таким контингентом. Родичі далеко не завжди правильно підтримують пацієнта. Про це зняли багато фільмів, існує безліч посібників про те, як правильно спілкуватися з пацієнтом. Але реальність далека від ідеалу.

Крім того, є безліч можливостей відтермінувати смерть. Для цього треба знати про свій діагноз і мати можливість щось із цим робити. Якщо лікувальний заклад не має таких можливостей, то що він скаже пацієнту? Правильне донесення діагнозу до пацієнта займає годину правильної розмови. МОЗ виділяє лікарям 15 хвилин. Якщо лікар сидітиме з кожним пацієнтом по годині, то не виконає план. У приватній клініці пацієнт купує годину часу лікаря, упродовж якої може обговорювати власну хворобу, політику, дітей – що завгодно. І так має бути всюди.

Водночас існує безліч незавантажених медичних працівників. А онкоцентри перевантажені, і пацієнти скаржаться, що лікарі з ними не розмовляють, у них немає часу. 

Якої інформаційної роботи з боку держави не вистачає українським онкопацієнтам?

Це залежить від того, чого держава хоче досягти. Є спільнота ГО «Легені», яка організувала подію, присвячену раку легень. Представники МОЗ і НСЗУ там були, вони говорили про статистику, про те, чого вдалося досягти. Але це крапля в морі. МОЗ купив скількись ліків, апаратів КТ, але ми вже з’ясували, що для лікування пацієнтів недостатньо мати ліки, треба правильно їх застосовувати. Для правильної діагностики пацієнта на КТ треба мати групу людей, які все правильно роблять від моменту підготовки пацієнта до інтерпретації результатів. Адже будь-яке дослідження – це суб’єктивна думка лікаря, який побачив щось чи не побачив. Я завжди вимагаю, щоб знімок пацієнта дивилися двоє лікарів, аби зменшити шанс на помилку. А помилки бувають, бо лікар за зміну переглядає дані 50 пацієнтів, на кожного з яких припадає тисяча слайдів. Щоб залучити другого лікаря, треба оплатити його роботу. Власник центру не хоче витрачати гроші на ще одного лікаря через 2-5% помилок. З точки зору центру це невелика цифра, а для того, на кому помилилися, це трагедія всього життя.

Держава має побудувати систему контролю якості медичної допомоги в рамках того стандарту, який ми можемо собі дозволити. МОЗ має займатися просвітництвом, але для цього треба залучити фахівців, заплатити їм, щоб вони поїхали кудись і розповіли, як правильно лікувати. Зараз у деяких галузях є ентузіасти, які їздять по обласних центрах і навчають правильно робити біопсію легені, бо у 2020 році не всі це вміють.

Українці звикли до негайної медичної допомоги навіть там, де це не потрібно. За кордоном треба місяць чи два чекати консультації фахівця, який призначить правильне лікування, і це очікування ніяк не впливає на ефективність. У нас ніхто не чекатиме. Наші люди підуть до першого-ліпшого знайомого, який призначить лікування негайно, але тоді не варто чекати ефективності. Держава має організовувати центри, які працюють правильно, дають правильні рекомендації, які потім будуть втілюватися на місцях.

The post Онколог Ярослав Куляба: Бездумне насичення медичних закладів ліками не призводить до одужання пацієнта first appeared on Новини України - #Букви.






Загрузка...


Губернаторы России
Москва

Раньше срока. Собянин: новая развязка улучшит движение для 600 тыс. человек


Спорт в России и мире
Москва

Блиц-матч по шахматам между двумя командами провели в павильоне «Спорт для каждого»


Загрузка...

Все новости спорта сегодня


Новости тенниса
ATP

Хачанов: хочу вернуться в топ-10 ATP


Загрузка...


123ru.net – это самые свежие новости из регионов и со всего мира в прямом эфире 24 часа в сутки 7 дней в неделю на всех языках мира без цензуры и предвзятости редактора. Не новости делают нас, а мы – делаем новости. Наши новости опубликованы живыми людьми в формате онлайн. Вы всегда можете добавить свои новости сиюминутно – здесь и прочитать их тут же и – сейчас в России, в Украине и в мире по темам в режиме 24/7 ежесекундно. А теперь ещё - регионы, Крым, Москва и Россия.


Загрузка...

Загрузка...

Экология в России и мире
Москва

В Москве прошла эковыставка Hydrate The World





Путин в России и мире
Москва

Мособлдума выступила за присвоение Красноармейску высокого звания


Лукашенко в Беларуси и мире



123ru.netмеждународная интерактивная информационная сеть (ежеминутные новости с ежедневным интелектуальным архивом). Только у нас — все главные новости дня без политической цензуры. "123 Новости" — абсолютно все точки зрения, трезвая аналитика, цивилизованные споры и обсуждения без взаимных обвинений и оскорблений. Помните, что не у всех точка зрения совпадает с Вашей. Уважайте мнение других, даже если Вы отстаиваете свой взгляд и свою позицию. Ru24.net — облегчённая версия старейшего обозревателя новостей 123ru.net.

Мы не навязываем Вам своё видение, мы даём Вам объективный срез событий дня без цензуры и без купюр. Новости, какие они есть — онлайн (с поминутным архивом по всем городам и регионам России, Украины, Белоруссии и Абхазии).

123ru.net — живые новости в прямом эфире!

В любую минуту Вы можете добавить свою новость мгновенно — здесь.





Зеленский в Украине и мире
Киев

Киев признал стагнацию ВСУ по всей линии фронта


Навальный в России и мире
Москва

«С какой целью вы пришли почтить память? Он вам родственник?» В Москве осудили девушку, которая пришла возложить цветы в память о Навальном



Здоровье в России и мире


Частные объявления в Вашем городе, в Вашем регионе и в России






Загрузка...

Загрузка...



Диана Арбенина

Певица Диана Арбенина опубликовала редкое фото матери



Москва

«Яндекс» продают за 475 млрд рублей

Друзья 123ru.net


Информационные партнёры 123ru.net



Спонсоры 123ru.net